Фотоконкурс «Літо, я і книга»!

Маємо приємність повідомити вам дуже приємну річ: книги влітку читають! Незважаючи на карантин, канікули і обмежувальні заходи. Читають вдома у кріслі-гойдалці і просто у кріслі, на дивані і у гамаку, біля вікна під акомпанемент дощу, у дворі на лавочці, на ігровому майданчику, на березі річки, на лісовій галявині та у квітнику, перед сном і після сну просто у ліжку та у колисці, в халабуді, на усіх пляжах, і навіть на власному дні народженні!

З 1 червня в рамках літньої програми дозвілля в нашій бібліотеці проходив фотоконкурс «Літо, я і книга».

За умовами конкурсу, всім учасникам потрібно було проявити неабияку уяву та фантазію для створення креативних світлин із книгою.

Хочемо повідомити, що бажаючих конкурсатів виявилось чимало і отриманих від них фотографій було безліч.

Найдивовижніші місця і ситуації читання зафіксували на камеру та надіслали нам учасники фотоконкурсу.

Пропонуємо всім бажаючим у цій публікації переглянути кращі фотографії наших учасників, які є досить цікавими, позитивними і такими, що надихають…

Свято хустки в бібліотеці

 

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо, й  райдуги на ній...

Мов берегиня вроди - хустка

Здавен у нашій стороні.

Такими словами розпочалося свято хустки „Тернова хустка – роду оберіг”, яке провели працівники Оболонської сільської бібліотеки. Цього разу учасників та гостей свята об’єднала перша ознака жіночого одягу, давній символ, берегиня нації – хустка.

 У сонячний вересневий день бібліотеку прикрасили десятки різноманітних хусток.  Вони були різного кольору та різного розміру, вовняні, шерстяні й пухові, капронові й шовкові, сучасні й старовинні. Деяким хусткам вже виповнилося більше 80 років. Вони є родинними оберегами й передаються з покоління в покоління. У цей осінній день бібліотека перетворилася на квітучий сад. Хустки були всюди: на стіні „Квіткове диво на плечах”, на стелажах  і стільцях, на полицях і, звичайно, на плечах кожної учасниці свята. Як у кожної людини своя доля, так і у кожної хустки своя незабутня історія. Про кожну з них розповідали учасники зібрання. Надзвичайно цікавою була історія хустки родини Коржів, яку розповіла Людмила Карабаєва, а Таїсія Шуліка поділилася спогадами про хустку, яка їй залишилася в спадок ще від прабабусі.

Організатори заходу розповіли про історію хустки, про її обрядове та побутове значення. Звучали зворушливі вірші, написані місцевою поетесою Любов’ю Даценко, та пісні про жіночий оберіг у виконанні Таїсії Шуліки, Тетяни Герасименко та Любові Даценко.

Наприкінці свята гості та учасники свята мали змогу насолодитися концертними номерами місцевих аматорів:  Віктора Ноги, сестер Таїсії Шуліки і Олени Сезько, Петра Ноги, Тетяни Герасименко та Олександра Сябра.

Ми, українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, поважати традиції, шанувати мамину пісню, батькову хату, пам’ятати бабусину скриню, з трепетом брати в руки речі, які в ній є, і берегти їх як найціннішу реліквію.

Яскраво вишита хустина

 на плечах української дівчини,

Як символ рідної країни,

як прояв величі душі..

                                                                                 

                                                                            

Квітковий рай в бібліотеці

«Квіти, квіти… Чарівні квіти,

Різнобарвні, великі й малі…

Ви умієте душу зігріти,

Бо й самі ви – душа Землі…»

   
Неповторне диво — квіти! Вони цвітуть для щастя, для радості і для добра, приносять у світ красу, ніжність, мовою квітів можна висловити свої почуття. В Оболонській бібліотеці  була організована виставка квітів «Квітне літо квітами».  Усі квіткові композиції разом створили неймовірну красу, якою милувалися  всі відвідувачі бібліотеки. Присутніх  вразила неймовірна краса живих квітів, а створили її любителі-квітникарки нашого села: Н.В. Новак, К. М. Погребняк, Л. Я. Педан, Т. І. Сєдаліщєва, О. П. Зеленець, М. Є. Сливенко, Т. М. Герасименко, А. І. Клінчева, Н. І. Божко, Р. І. Зеленець, В. П. Бондаренко, Л. М. Карабаєва, Т. М. Курочка, С. І. Савинська та інші.

Місцева поетеса Аліна Клінчева прочитала свої власні вірші, присвячені кожному різновиду квітів.

З цікавістю присутні переглянули тематичну виставку книг та періодики «Квіти – душа Землі», влаштовану працівниками бібліотеки.

Перші березневі дні на нашій землі пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка, його славою, його духом, його мудрістю, його любов’ю до України.  Щороку в Оболонській сільській  бібліотеці відзначають  день народження Кобзаря. І цього року заздалегідь в читальному залі бібліотеки оформлено книжково-ілюстративну виставку «Сердечні пристрасті Кобзаря». Цікаво пройшов однойменний захід, на якому працівники бібліотеки розповіли всім присутнім про окремі  миті особистого життя та творчості вірного сина свого народу - Тараса Григоровича Шевченка. Про жінок, які не змогли завоювати серце поета, але ж отримали від нього в дарунок безсмертя у віршах. Відомо, що Тарас Шеченко не зазнав у житті родинного тепла та сімейного щастя, не мав коханої дружини.

Ми знаємо, що Шевченко прожив лише 47 років.  24 з них провів у кріпацькому рабстві, 10 років - у тюрмах та на засланні, решту майже постійно знаходився під недремним жандармським оком, воював із нестатками і нуждою та самотністю, помирав у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному куточку. Але палке серце поета не раз наповнювалось великим вогнем любові. Без неї життя Шевченка було б зовсім тяжким. 

Незважаючи на особисті невдачі, вірші Тараса Григоровича завжди  мали особливе звучання. Поезії з "Кобзаря" - це справжні пісні. Мелодичні, співучі, вони одразу знайшли дорогу до серця простих людей. На заході звучали вірші Тараса Шевченка у виконанні учнів Оболонської ЗОШ І-ІІІ ст. Поліни Проценко та Наталії Оксенюк та вчительки місцевої школи Наталії Божко.  

Прозвучали пісні на вірші поета, а місцеві поети-аматори – Аліна Клінчева та Любов Даценко читали власні вірші про кохання, весну та Кобзаря.

Творчість Тараса Шевченка  давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, у чому черпають сили і надії.
У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі. І серед цих заповітів перший і останній:
    Свою Україну любіть,

    Любіть її ...
    Во врем'я люте,
    В останню тяжкую минуту
    За неї господа моліть.