понеділок, 16 березня 2020 р.


Перші березневі дні на нашій землі пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка, його славою, його духом, його мудрістю, його любов’ю до України.  Щороку в Оболонській сільській  бібліотеці відзначають  день народження Кобзаря. І цього року заздалегідь в читальному залі бібліотеки оформлено книжково-ілюстративну виставку «Сердечні пристрасті Кобзаря». Цікаво пройшов однойменний захід, на якому працівники бібліотеки розповіли всім присутнім про окремі  миті особистого життя та творчості вірного сина свого народу - Тараса Григоровича Шевченка. Про жінок, які не змогли завоювати серце поета, але ж отримали від нього в дарунок безсмертя у віршах. Відомо, що Тарас Шеченко не зазнав у житті родинного тепла та сімейного щастя, не мав коханої дружини.














Ми знаємо, що Шевченко прожив лише 47 років.  24 з них провів у кріпацькому рабстві, 10 років - у тюрмах та на засланні, решту майже постійно знаходився під недремним жандармським оком, воював із нестатками і нуждою та самотністю, помирав у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному куточку. Але палке серце поета не раз наповнювалось великим вогнем любові. Без неї життя Шевченка було б зовсім тяжким. 














Незважаючи на особисті невдачі, вірші Тараса Григоровича завжди  мали особливе звучання. Поезії з "Кобзаря" - це справжні пісні. Мелодичні, співучі, вони одразу знайшли дорогу до серця простих людей. На заході звучали вірші Тараса Шевченка у виконанні учнів Оболонської ЗОШ І-ІІІ ст. Поліни Проценко та Наталії Оксенюк та вчительки місцевої школи Наталії Божко.  














Прозвучали пісні на вірші поета, а місцеві поети-аматори – Аліна Клінчева та Любов Даценко читали власні вірші про кохання, весну та Кобзаря.















Творчість Тараса Шевченка  давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, у чому черпають сили і надії.
У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі. І серед цих заповітів перший і останній:
    Свою Україну любіть,
    Любіть її ...
    Во врем'я люте,
    В останню тяжкую минуту
    За неї господа моліть.